Рукопис так і лежав у пачці від капелюха, аж доки я не наткнулася на нього одного зимового дня, порпаючись у речах. Почала гортати аркуші, читаючи то там, то сям. Текст видався мені не таким вже й поганим. "Спробую ще раз", — вирішила я. В результаті через кілька місяців у моєму щоденнику з'явився запис, що книга прийнята. Після цілком зрозумілого тріумфу я написала: "Ця книга може здобути успіх або ні, я написала її з любові, а не через гроші, але часто саме такі книжки є найуспішнішими, — як те, що народжується зі справжньої любові, живе, а те, що конструюється з корисливих міркувань, згасає, ніколи не мавши життя".
"Гаразд, я написала свою книгу! Мрія, що приходила до мене за старою коричневою шкільною лавою, врешті збулася після довгих років важкої праці та змагань. І це виявилося солодким, майже таким солодким, як сама мрія".
Пишучи книгу, я не знала, чи буде вона успішною, та й розраховувала на дуже скромний успіх, порівняно з тим, який випав на її долю. Ніколи я не мріяла, що вона промовлятиме і до молодих, і до літніх. Думала, що читатимуть її –надцятилітні дівчатка, це була єдина аудиторія, яку я сподівалася здобути. Але чоловіки та жінки, які вже були дідусями й бабусями, писали мені, як вони люблять Енн, так само чинили хлопці-школярі. Того ж дня, коли були написані ці слова, до мене прийшов лист від зовсім мені незнайомого дев'ятнадцятилітнього англійського хлопчини, який написав, що "йде на фронт" і хоче сказати мені, "перш ніж піти", як багато означали для нього мої книги, особливо "Енн". Саме у таких листах письменник знаходить винагороду за всі свої жертви і труди.
Отож, Енн була прийнята, але мені довелося ще цілий рік чекати публікації. Тоді, 20 червня 1908 року, я записала у своєму щоденнику:
"Цей день, як сказала б сама Енн, став "епохою в моєму житті". Сьогодні прийшла моя книга, "солоденька новина" від видавців. Щиро зізнаюся, що для мене то була горда, прекрасна і хвилююча мить. Тримаю в руках матеріальне втілення всіх моїх мрій і сподівань, амбіцій та зусиль усього мого свідомого життя, — мою першу книжку. Це невелика книжка, але моя, моя, створена мною".
Я отримала сотні листів з усього світу, що стосувалися Енн. Більше десятка з них були адресовані не мені, а "місс Енн Ширлі, Зелені Дахи, Ейвонлі, Острів Принца Едварда". Писали їх маленькі дівчатка, які так зворушливо вірили в реальне існування Енн з плоті та крові, що мені ненависною була сама думка зруйнувати цю віру. Деякі з цих листів були рішуче кумедними. Один починався вражаюче: "Мій дорогий давно втрачений дядечку", авторка листа запевняла, що я — її дядько Лайонел, який, схоже, зник багато років тому. Благала мене відповісти "люблячій племінниці" і пояснити причину мого довгого мовчання. Кілька людей написало мені, що з їхнього життя можна б зробити дуже цікаві повісті, — якщо я їх писатиму і поділюся з ними прибутком, то вони нададуть мені "факти"!
Я відповіла лише на один такий лист, бо молодий чоловік, що його надіслав, вклав марку для відповіді. Так делікатно, як тільки могла, я пояснила, що не потребую матеріалу, бо вже заплановані книги вимагають не менше десяти років для їх написання. Він відповів, що дуже терплячий і радо чекатиме десять років, а тоді напише знову. Якщо моя уява підупаде, я завжди можу розраховувати на те, що молодий чоловік називав "прецікавою історією життя"!
"Зелені Дахи" були перекладені шведською і голландською мовами[65]. Мій примірник шведського видання завжди дарує мені неоціненні вибухи сміху. На обкладинці зображена постать Енн у повний зріст, у капелюшку від сонця, а волосся її буквально сліпуче-червоне!
* * *
З публікацією "Зелених Дахів" моя боротьба за визнання закінчилася перемогою. Від того часу я надрукувала шість повістей. "Енн із Ейвонлі" вийшла 1909-го року, потім, 1910-го, "Кілмені з Саду". Насправді ця повість була написана за кілька років до "Зелених Дахів" і з'являлася по частинах у американському журналі, під іншою назвою. Тому премудрі оглядачі неабияк мене тішили, запевняючи, що ця книга показує "згубний вплив популярності й успіху" на її стиль та сюжет!
"Казочниця" була написана 1910-го року, опублікована 1911-го. Це була остання книга, яку я написала в своєму старому домі біля мансардного вікна, де я провела стільки щасливих годин творіння. З усіх написаних мною книг це моя улюблена, вона дала мені найбільше задоволення від написання, її персонажі та пейзажі видаються мені найбільш реальними. Натомість усі діти в книжці вифантазувані. Старий "сад Кінгів" поєднує риси нашого старого кавендішського саду та саду в Парк Корнері. "Пег Бовен" була навіяна напівбожевільною жінкою, схожою на циганку, що впродовж багатьох років вешталася островом і була пострахом мого дитинства. Нас, дітей, завжди лякали, що, коли ми не будемо хорошими, Пег нас забере. Це залякування не чинило нас кращими, лише нещасними.
Насправді сердешна Пег була геть безневинною, якщо тільки ніхто її не дражнив. Отоді вона лютилася і ставала доволі мстивою. Взимку вона жила у маленькій хатині в лісі, але як тільки наставала весна, спокуса відкритих доріг виявлялася для неї надто сильною і вона перетворювалась на волоцюгу, якою й зоставалася аж до повернення зимових снігів. Була відомою майже на всьому острові. Ходила босоніж і простоволоса, палила люльку та розповідала незвичайні історії про свої пригоди в різних місцях. Час від часу приходила до церкви, безтурботно маршируючи проходом до чільного місця. Ніколи не надягала капелюха ані взуття, але, коли хотіла бути гран-дамою, то пудрила обличчя, руки й ноги борошном!
Як я вже писала раніше, історія Ненсі та Бетті Шерман ґрунтується на фактах. Історія капітана "Фанні" теж. Її героїня ще живе, принаймні, була живою кілька років тому і зберегла більшу частину краси, яка скорила колись капітанове серце. "Синя скриня Рейчел Ворд" — ще одна "справжня історія". "Рейчел Ворд" була Еліза Монтгомері, двоюрідна сестра мого батька, яка померла в Торонто кілька років тому. Синя скриня стояла на кухні Джона Кемпбелла, в домі у Парк Корнері, від 1849-го року аж до її смерті. Ми, діти, часто чули цю історію та розмірковували і мріяли про вміст скрині, коли сиділи на ній, роблячи уроки або перекушуючи перед сном.