Алхімік

Страница 27 из 29

Паоло Коэльо

Юнак занурився у Світову Душу і збагнув, що Душа Світу — це частка Душі Бога, а Божа Душа — це його душа. І що він може творити чудеса.

Цього дня самум бушував, як ніколи. Цілі покоління арабів переповідали потім леґенду про юнака, який, обернувшись вітром, мало не знищив військовий табір і кинув виклик наймогутнішому вождю пустелі.

Коли самум ущух, всі глянули туди, де був юнак. Там було пусто, а юнак стояв біля засипаного піском охоронця, на протилежному кінці табору.

Всі були нажахані цим чаклунством. Посміхалися лише двоє чоловіків — Алхімік, бо знайшов бездоганного учня, й верховний вождь, бо цей учень пізнав славу Божу.

Наступного дня вождь розпрощався з юнаком і Алхіміком, надавши їм для охорони військовий загін.

Вони їхали цілий день. Надвечір дісталися до монастиря коптів. Алхімік відпустив охорону й зіскочив з коня.

— Далі підеш сам, — сказав Алхімік. — До Пірамід лишилось тільки три години.

— Дякую вам, — сказав юнак. — Ви мене навчили Мови Світу.

— Я тільки пригадав тобі те, що ти знав.

Алхімік погрюкав у монастирські ворота. Вийшов монах, весь у чорному. Вони щось переговорили на коптській мові, й Алхімік дав знак юнакові зайти.

— Я попросив дозволу скористатися кухнею, — всміхнувся він.

Вони попрямували до монастирської кухні. Алхімік розпалив вогонь, чернець приніс трохи свинцю, й Алхімік поклав його в металевий казан. Коли свинець розтопився, Алхімік витягнув з торби дивне яйце з жовтого скла. Зішкріб з нього скалочку завтовшки з волосинку, загорнув її у віск і кинув у казан з розплавленим свинцем.

Суміш набрала багряного кольору крові. Алхімік зняв казан з вогню й відставив набік охолонути. Весь цей час він розмовляв з ченцем про війну.

— Це буде довга війна, — сказав він.

Чернець був роздратований. Каравани, які стояли в Гізі, не могли дочекатись, коли вона скінчиться. — На все воля Божа, — прорік чернець.

— Саме так, — відповів Алхімік.

Коли казан охолов, монах з юнаком зачаровано втупилися в нього. Свинець затверднув по формі казана, але то вже не був свинець. То було золото.

— Чи я колись цього навчуся? — запитав юнак.

— Це моя Леґенда, не твоя, — відповів Алхімік. — Але я хотів показати тобі, що це можливе.

Вони вернулись до воріт монастиря. Там Алхімік розділив золотий диск на чотири частини.

— Це тобі, — сказав він, простягаючи одну частину монахові. — За твою щедрість до подорожніх.

— Винагорода перевершує щедрість, — здивувався монах.

— Не говори такого. Життя може підслухати, й наступного разу отримаєш менше.

Алхімік обернувся до хлопця.

— Це тобі. Повертаю те, що ти віддав вождю.

Юнак хотів був сказати, що віддав вождю значно менше. Але він чув, що було сказано ченцеві, тож промовчав.

— А це мені, — промовив Алхімік. — Мені вертатися в пустелю, а там війна.

Четверту частину він також вручив монахові.

— Це для юнака. На всяк випадок.

— Але ж я йду по скарб! — вигукнув юнак. — Він зовсім близько!

— Я певний, що ти його знайдеш, — погодився Алхімік.

— Тоді навіщо це?

— Бо ти вже двічі втрачав свої гроші. Спочатку вони дісталися злодієві, тоді — вождеві. Я старий, забобонний араб, і вірю у наші прислів'я. Одне з них каже: "Те, що сталося раз, ніколи не повториться. Але те, що сталося двічі, неминуче повториться втретє".

Вони осідлали коней.

— Хочу розповісти тобі історію про сни, — сказав Алхімік.

Юнак під'їхав ближче.

"У стародавньому Римі, в епоху імператора Тіберія, жив собі добрий чоловік, який мав двох синів. Один був військовим і служив у найвіддаленіших закутках імперії. Другий син був поетом, і зачаровував віршами весь Рим.

Якось уночі батькові приснився сон. Йому явився янгол і сказав, що цілий світ століттями вивчатиме й повторюватиме слова одного з його синів. Старий прокинувся зі сльозами вдячності на очах, бо життя щедро відкрило йому те, чим пишався би кожний батько.

Невдовзі по цьому старий загинув, рятуючи дитину, яку ледь не переїхала колісниця. Життя своє він прожив чесно й праведно, тому відразу потрапив на небеса, де зустрів янгола, який приходив до нього у сні.

— Ти був добрим чоловіком, — сказав йому янгол. — Прожив своє життя з любов'ю й помер достойно. Тепер я можу виконати будь-яке твоє бажання.

— Життя й для мене було добрим, — сказав старий. — Коли ти з'явився мені уві сні, я відчув, що всі мої старання винагороджені. Бо вірші мого сина залишаться в пам'яті людей на довгі віки. Нічого не хочу для себе. Але, як кожен батько, хотів би потішитися славою того, кого ростив і виховував. Хотів би почути слова мого сина в далекому майбутньому.

Янгол доторкнувся старому до плеча, й вони перенеслися в майбутнє. Опинилися у ґрандіозному храмі, оточені тисячами людей, що говорили незнайомою мовою.

Чоловік ридав від щастя.

— Я знав, що поезії мого сина будуть безсмертними, — мовив він крізь сльози. — Але який з його віршів декламують ці люди?

Янгол наблизився й лагідно підвів старого до найближчої лави, на яку вони й присіли.

— Вірші твого сина-поета були дуже славні у Римі, — сказав янгол. — Всі їх любили й цитували. Проте, коли завершилось правління Тіберія, поезії його були забуті. Слова, які чуєш тепер, належать твоєму синові-військовому.

Старий приголомшено глянув на янгола.

— Твій син служив у далекому краї, де став центуріоном. Був добрим і справедливим чоловіком. Одного разу смертельно захворів його слуга. Твій син почув про цілителя, який лікував недуги, й вирушив на його розшуки. Дорогою він довідався, що чоловік, якого шукає — Син Божий. Він стрічав зцілених ним людей, осягнув його вчення й навернувся до нової віри, хоча й був римським центуріоном. Нарешті одного ранку він стрів і самого Учителя.

— Він розповів йому про хворобу слуги, й Учитель погодився зайти в його дім. Але центуріон був глибоко віруючою людиною, тому, побачивши Його очі, він збагнув, що справді стоїть перед Сином Божим.

— І ось що сказав твій син, — мовив старому янгол. — Тієї миті він сказав слова, що їх не забудуть повік: "Господи, я недостойний, щоб ти увійшов під мою покрівлю. Скажи лише слово, і слуга мій видужає".

Алхімік поквапив свого коня.

— Кожна людина на цій Землі, хто б вона не була, відіграє центральну роль в історії світу. Хоча й не відає про це.