Піст неохоче приймав нових учнів, і зробитися його учнем було нелегко. Для цього треба було, щоб він сам зацікавився особою учня. Аліна, як видно, справила на нього найкраще враження.
Пані Крагельська спалахнула від материнських гордощів.
Сам Піст оцінив музичні здібності її дочки, та від Лістової пропозиції вона відмовилась. І, відмовляючись, підшукувала найчемніші аргументи: вона посилалася на свої материнські почуття, на неможливість розлуки, на те, що не для естради вона готувала й виховувала своїх дочок, але, підбираючи доводи й нанизуючи один на одний аргументи, в середині себе, не сказавши, вона переховувала головний: надто вже непевна була репутація в Ліста чи, точніше, надто вона була певна: хто інший користувався з такого успіху у жінок, як Ліст! Чиж можна довірити на руки такому чоловіку молоденьку дівчинку?
Увечорі того ж дня до Крагельських прийшов Костомаров. Він увійшов до залі якось особливо жваво; не ввійшов, а вбіг. Привітавшися похапцем з пані Крагельською, він, звертаючись до Аліни, з підкресленою урочистістю проголосив:
— Чи чували? Франц Ліст тут!
Він певен був, що цієї новини ще не чув ніхто. Він розраховував, який ефект раптового вибуху повинна справити звістка про Ліста на Аліну. Він пишався з своєї обізнаности й увесь час по дорозі на Печерське тішив себе солодкою думкою, як приємно буде Аліні довідатися про приїзд славетного музики й як вона з того радітиме.
Але його новину зустріли сміхом: він був щирий і простий у своїх вчинках та словах, але його щирість мала відтінок наївности, а простота говорила про ніяковість. Афектована наївність Костомарова інших смішила.
Сміючись, Аліна поспішила розчарувати Миколу Івановича:
— Чували, бачили, — відповіла дівчина. І, бажаючи подражнити вахлуватого Костомарова, додала: — І навіть приймали його тут у нас вдома сьогодні вранці.
Микола Іванович був уражений. Він стояв серед залі, склавши по-дитячому руки "в кулачки" і безпорадно кліпав очима. Хтівши здивувати, він сам був здивований.
— Як це так? Яка зірка притягла його до вас? — запитав він.
— Сузір'я: Вітвицький, Банко і Паночіні.1 Вони зустріли своє світило на приготованій для нього квартирі й під час розмови про Київ розповіли про маненьку музикантку, що подає великі надії.
Усе це Аліна промовила з удаваною повагою, не властивою ані її живій та рухливій вдачі, ані її рокам. Вона не стрималася від запалення. В середині її все співало, вона сяяла від радощів.
Микола Іванович стояв, не зводячи очей з Аліни; він мовчки милувався з її свіжого, суто дитячого прояву піднесеного душевного стану.
1. Тодішні київські учителі музики.
— Це сталося трохи інакше! — сказала пані Крагельська, перериваючи німе та виразне споглядання їхнього гостя. І вона розповіла, як вони з Аліною були вранці з візитою у графині Меліно і як туди приїхав Піст і чув Алінину гру.
Вислухавши оповідання про надзвичайні вранішні події, про несподіваний музичний успіх Аліни й визнання від Ліста, радіючи радощами любої дівчини, Микола Іванович звернувся з пропозицією. Він хтів бути попе-редливим і передбачливим.
— Чи не накажете заздалегідь записати квитки на концерти Ліста? — запитав він.
Аліна весело засміялась. Виявилось, що Микола Іванович нічого не знав про вчорашній концерт. Милий, смішний дивак!..
— Хороші ви, нема чогосказати, а щелюбитеслухати Лістові твори. Уже вчора відбувся перший концерт Ліста в контрактовій залі. Що там робилося!..
І Аліна почала нарікати на тиск, на те, що ледве здобули квитки, що довелося сидіти надто далеко від естради.
Отже, концерт відбувся ще вчора! Микола Іванович сконфузився: він надто багато мандрував серед книжок і думок, щоб не почувати себе безпомічним і безпорадним у найзвичайніших життьових ситуаціях. Він виправдувався, посилаючись на свій анахоретний образ життя, на лекції, на переобтяженість працею, що перешкодили йому завчасно довідатись про цей концерт.
— Даруйте, за лекціями спізнився, — відповів Микола Іванович. — Зате наступний і останній концерт відбудеться в актовій залі нашого університету, і квитки будуть ближче до естради.
— Спізнились і тут! — весело перебила Аліна. Вона висміювала недоладну люб'язність химерного Миколи Івановича.
— А ви поспішили вирішити, що я спізнився. Ось і квитки!
І Микола Іванович поклав квитки у вітальні на столі.
Цього разу він тріюмфував. Він почував себе переможцем. З нього жартують, та, отже, певний доказ, що й він може не тільки в кабінеті сидіти, але і йому ніщо людське не чуже, і йому не бракує чемної чемности. Він закидав голову, щоб звільнити чоло від обридливого волосся, з почуттям особливого задоволення й пихи.
Пані Крагельська взяла покладені квитки і, повертаючи заплачені за них гроші, подякувала Миколі Івановичу за увагу. При цьому вона дивилась на Аліну й поглядом та мімікою давала їй зрозуміти, щоб вона промовчала про квитки, які вже в них були й без заходів Миколи Івановича.
Та світлий настрій не вкладався в світські рамці вибагливої брехні. І Аліна побігла до своєї кімнати, швидко повернулася назад і, підносячи квитки першого ряду крісел, задерикувато сказала:
— А це що таке? Хіба не спізнились! Куди вже вам! Сидіть собі в хаті над своєю слов'янською мітологією! Думайте про пісні народні та про Богдана, а я думатиму про музику, про Ліста, і Ліст хоч раз за свого життя згадав про мене. Сьогодні він сам привіз нам квитки на свій концерт.
Микола Іванович мусів почувати себе розгубленим; він мусів думати, який він розтяпа й маруда. Його висміяли. Висміяли його невмілість, недоречність, невдалі спроби припадати.
Бачивши сконфужену розгубленість гостеву, пані Крагельська, щоб загладити Алінину витівку, ще раз подякувала Миколі Івановичу і сказала, що вона зараз же одішле принесені квитки до знайомих, які дуже жалкували, що не змогли роздобути собі квитків. Тоді, піддаючись почуттю материнських гордощів, вона знов звела розмову на Ліста, на його одвідини, на Алінину гру та Лістову оцінку Аліниних музичних здібностей і пропозицію віддати дочку до Віденської консерваторії.
— Отже, вас сьогодні іспитували? — сказав Костомаров, звертаючись до Аліни.