– Що з ним? – запитав Хлоє.
– Зі мною? Нічого, ви лише гляньте, яка тут кгаса! – захоплено показав Вінсент на кущі троянд, що росли обабіч дороги.
– Що з ним, не знаю, але знаю, хто нам може все це пояснити, – здогадалася Нора.
– То кажи швидше! – занервував Хлоє.
– Тут, у Нотрі, є напівзнахарка, напівчаклунка Мальва. Скоріше до неї! Я впевнена, вона знайде вихід! – самовдоволено мовила Нора.
Довелося знову повертатися в селище. Діти ледве довели свого друга, якого все захоплювало, і він увесь час зупинявся помилуватися чимось на шляху до будинку Мальви. Нора постукала у двері, і на порозі з’явилась дівчина років тринадцяти. Вона була вбрана в довгу червону сукню. Русі пасма спадали до пояса, огортали її тоненьку постать. Чорні-чорні, майже, як у Хлоє, очі дивилися на гостей серйозно.
Руки дівчини були ніжні і гладенькі. Її біла шкіра трохи спантеличила Хлоє, і він став ніби той пуцвірінок, що випав з гнізда і тепер зовсім безпомічний. Думки зароїлися в його голові, ніби рій ос! І його почуттям до Аліни стало кепсько, а натомість почуття до цієї дівчини запанували в його душі.
– Е-е-е… А-а… – це все, на що спромігся Хлоє.
Можна сказати, що стан хлопця був у деякому сенсі гірший, ніж навіть у його друга Вінсента, що привітно посміхався господині, яка йому подобалася так само, як і день, хатинка, троянди та все-все довкола.
– Що він хотів сказати? – звернулася юна цілителька до Нори.
– Не знаю, проте здогадуюсь, – кинула Нора.
Хлоє пильно глянув у вічі дівчинки. Тим часом Нора вела далі:
– Але не скажу. Це таємниця, – пирснула вона.
– Мальво, ми до тебе з проханням: вилікуй оцього хлопця, – Нора вказала на Вінсента, що походжав навколо друзів зі словами:
– Які гагні метелики, а які квіти!
– Добре, проходьте, – запросила Мальва.
Діти зайшли до будинку. Стіни були прикрашені пучками засушених трав та квітів.
– Сідайте, – мовила дівчина і пішла в іншу кімнату.
Діти посадили Вінсента на ліжко, а самі розташувалися на дивані.
Тут зайшла Мальва. "Вона рухається дуже граційно", – помітив Хлоє.
Мальва пильно глянула на Вінсента:
– Він є обраним, тому зараз почувається таким безмежно щасливим, – мовила знахарка. – Це не захворювання, це минеться, як тільки він виконає свою місію. Так на нього діє навколишня природа, весняні барви лісу, східна сторона світу, звуки флейти, сузір’я Дракона. Усе це випромінює особливі біоритми, що активізують відповідний стан людини. Неподалік розташоване велике смарагдове озеро – водна стихія підсилює вплив інших чинників. До речі, дракон є твариною-символом зеленого кольору у всесвіті.
– Так, так, справді, Вінсент опинився в цьому стані, коли взяв до рук Саймона, – пригадала Нора.
– Ось бачите, – вела далі Мальва, – система символіки кольорів відкрила потужне джерело енергії, що діє на глибинних рівнях буття.
– Нічого не розумію, виходить цей стан у Вінсента створено під впливом багатьох факторів, що є символами загальної системи кольорів? – вражено перепитала Ернеста.
– Саме так, – підтвердила Нора, – системи символіки кольорів. Ви ж у школі Рондо, мабуть, уже вивчали кольористику! І мене на уроках уже трохи познайомили з нею.
– А що ти говорила про те, що він обраний? – втрутилася в розмову Аліна, звертаючись до Мальви. – Але обраний ким і для чого?
– Скоріше чим? Джерело буття відкриває цей стан безмежного щастя тільки тим, у кого в душі панує стан стійкої рівноваги, хто сприймає світ через призму свого життєвого оптимізму.
– Неймовірно! Невже все це вивчають у вашій школі? – захоплено вигукнула Аліна.
– Так, але в ході вивчення різних предметів, які дозволяють потім зібрати набуті знання, створивши загальну картину уявлень, – відказала Мальва. – Наприклад, систему відповідностей я вивчала вже аж у восьмому класі, тобто минулої чверті.
– Але поясни, будь ласка, чому Вінсент перебуває в цьому стані? Яка мета цього переродження? – дещо оговтавшись, захоплено повторив запитання Аліни Хлоє.
– Певно, у вас є якийсь магічний символ, яким користувався і Вінсент, – висловила припущення Мальва.
Розділ XVI. Захисна властивість медальйона
Нова властивість – захисна.
У ній оновлення, весна!
– Медальйон! – в один голос вигукнули Аліна та Хлоє. Вони миттю дістали свої медальйони, але ті нічим не виказували якогось особливого стану.
– Ось він – символ життя! – схопився на ноги Вінсент і потягнувся до найближчого медальйона.
Як тільки Вінсент його торкнувся, той немовби ожив у його руках і заіскрився смарагдовим сяйвом. З медальйона вихопився потужний струмінь води, який почав рости просто на очах у здивованих дітей. Потік вигравав у польоті звуками флейти, передаючи чудову мелодію щастя та безмежної радості. Майже сягнувши стелі, він розділився на чотири струмені, які утворювали прозоре шатро і, стікаючи з боків до підлоги, знову слухняно поверталися в медальйон. Діти опинилися у водяному циліндрі, огорнуті з усіх боків потоками. Лише Вінсент був відділений від них, перебуваючи в центрі водяного стовпа. Повіяло прохолодою. І враз медальйон завібрував, випромінюючи веселкові кола енергії.
– Ой, що це з ним?! – здивовано вигукнув Хлоє. – Ми ніби у водяному мішку!
– Це не просто вода, – відказала Мальва. – Медальйон створює потужний енергетичний щит, який може захистити не тільки від куль та мечів, а й від чарів чорної магії.
– Погляньте, яка веселка пгобігає колами! – радів Вінсент.
– Так, але ця веселка має лише чотири кольори, – відказала Юі.
– Зверніть увагу на черговість її кольорів, – проказала Мальва, – спочатку білий, потім смарагдовий, далі червоний і, нарешті, жовтий.
– Це як чергування пір року – зима, весна, літо, осінь, – зауважила Юі.
– Зима має білий колір! Пригадується замок Ліза – там всюди білий мармур, кришталь та сіль, – промовила Аліна.
– І білий сніг, – додала Ернеста.
– Ну, звісно, то ж північні краї, – мовила Юі.
– А тигр, мабуть, символ білого кольору, – здогадалась Аліна. – Він відкрив мені магічну властивість медальйона, яка допомогла нам усім врятуватися!
Веселкові кола продовжували поширюватися. І ось друзі опинилися в зовнішньому білому колі, що його випромінював медальйон. Діти оточили Вінсента, взявшись за руки, відчули серцями чистоту, щирість та тепло душі друга. Вони тоді збагнули, який же безцінний скарб – їхня дружба! Хлоє глянув на Аліну – в променях срібного сяйва вона здалася йому схожою на наречену. Аліна відчула його погляд і підвела очі. Схрестились погляди! Саме тоді Хлоє відкрив для себе нове почуття – безмежної любові, яку здатен пронести в серці через усе життя, долаючи будь-які перешкоди, залишаючись завжди вірним своїм ідеалам. Це було біле коло – коло дружби та любові.