Альбатрос — блукач морів

Страница 31 из 60

Тендюк Леонид

Того ж вечора земляки дійшли згоди: гроші, що були у Вілкінса, перекочували до кишені шкіпера, а той за це дав шмат звичайного полотна, на якому чиясь рука золотом вишила криптограму. Недосвідченому важко розібратися в плетиві цих знаків:

Знадобилися місяці копіткої праці, щоб розшифрувати криптограму, спочатку самотужки, а потім з допомогою спеціалістів у архівах Британського музею документів.

Ось що стало відомо Вілкінсу. В минулі віки на Сейшельських островах зупинялися англійські й французькі пірати. В бухточках, серед численних скель, стояли кораблі легендарних піратів Кіда і Беніто де Сото, Олів’є ле Васера і Тейлора.

Вони грабували кораблі з коштовностями. Скарби ховали на. острові Має. Найзначніші з них належать пірату Роберу Сюркуфу.

Придбана Вілкінсом криптограма – не що інше, як план, де сховано ці скарби. А по зорях, зазначалося в тайнописі, можна знайти дорогу до схованки…

Оленаул за незначну платню погодився провести нас до бухти Норт-Уест-Бей.

За годину ми з штурманом Світайлом були на місці.

Ось вона, та бухта, і виселок Бель Омбр. Вигнувши підковою берег, затока глибоко подалася в суходіл. В кількох сотнях метрах від нього, від західного до східного мисів – неначе хто кинув гірлянди квітів, – на коралових рифах, розбиваючись, кучерявилися піняві буруни. Недоступний берег, підступні мілини – попробуй проберися крізь них!

З перевалу відкривалася неозора панорама: вдалині, неначе трикутний арабський парус, бовванів острівець Силует, ліворуч, за кілька миль од нього, – острів Консепшен. Десь між ними вузький, – тільки для шлюпок прохід, яким можна вийти в океан.

Вчора, коли ми поверталися в порт, острови оповивав імлистий серпанок, а нині вони чітко вирізьблялися на тлі неба. Під сліпучим сонцем вода в затоці переливалася сріблясто, з найрізноманітнішими відтінками синяви – від блідо-голубого до ультрамаринового – мільйони люстерок, потрощені на блискотливі скалки.

Ми зупинилися в тінистому пальмовому гаю, біля невеликої, довгастої, критої лапатим банановим листям, хижки. Ні вікон, ні дверей у ній не було. Підлога, дах, палі, що його підтримують, – ось і вся споруда. Такі хатини дещо, може, видозмінені, стрічаються на всіх тропічних островах – від Таїті до Сейшел.

Оленаул майнув до хатини і за кілька хвилин повернувся разом з високим, трохи згорбленим чоловіком. Літа наклали відбиток на його обличчя – воно було зморшкувате, наче поверхня моря, коли на пій піднімуться брижі. А очі молоді: сині-сині.

В ньому я впізнав чоловіка, з яким учора говорила Евеліна.

– Вілкінс Крус, – назвався він. І одразу запитав – Яка мета вашого приходу?

Оленаул розтлумачив йому.

– Чудово! – вигукнув містер Вілкінс. – Не гаймо часу – оглянемо моє господарство.

Перескакуючи з каменя на камінь, ми подалися до затоки.

Я бачив різні тропічні острови, але величніше за. цю місцевість важко щось уявити. Здається, якась надприродна сила в шалу мить повсюди розкидала ці велетенські валуни, скелі, гори… Урвища і гроти, шпилі вершин і скелясті хребти з буйнозеленою тропічною гущавиною, з-поміж якої де-не-де виступали оголені породи червонуватого відтінку, – первозданність що недоторкано ввійшла у сьогодення.

Біля гірського хребта, затиснута, як лещатами, з одного боку – громаддям скель, з другого – морем, тягнулася звивиста смуга суходолу, – з кілометр вподовж і якихось сто метрів завширшки.

Тут містилося господарство містера Вілкінса – його перша і остання надія…

Якби викопану ним землю зсипати на одну купу, гора та височіла б аж до неба – пам’ятник людської працьовитості чи марнотратства… А втім – кому що.

Озброєний криптограмою Вілкінс приїхав на Сейшели. До нього тут уже не один шукав, але так і не доводив діла до кінця. Та Вілкінс пошукам присвятив усе життя.

Там, де прибій, натикаючись на прибережні рифи, розпорошується і щоразу затопляє ділянку суші, глибока шахта веде під землю. Цей клаптик суходолу від моря одгороджений високим муром. Чахкає моторчик, відкачуючи воду, але щоразу прибій знову і знову то оголює коралове дно, то затоплює штольню.

– На Сейшелах я придбав невеличку садибу, – пояснює містер Вілкінс. – Поставив хижку. А невдовзі почав розкопки. Згідно з тайиописом скарби сховані в кількох місцях острова – в бухті Буало, біля мису Поліс і тут, між оцими горами. Але життя внесло поправку. Після перших розкопок у бухті Буало мені до рук попала ця брила, – Вілкінс підходить до величезного каменя. – Здається, звичайнісінький валун, але придивіться до нього уважніше: чиясь. невідома рука видовбала знаки Зодіака. Ось, – Вілкінс показав на заглиблення в брилі, потім провів лінію ще до одного виступу, – чотири зірки. Не нагадують вони вам Південний хрест?

– Можливо, – погоджується Світайло і показує на камінь, що лежить поруч. – А оці. видовби теж схожі на якесь сузір’я.

– О, ви тонко завважили! Що, знаєте астрономію?

– Трохи.

– Ви не помилилися, – зрадів Вілкінс. – Справді, то сузір’я Геркулеса. Якщо провести лінію від нижньої зірки до тієї, верхньої, матимемо лінію, що й покаже напрямок до схованки Сюркуфа. Опівночі, коли сузір’я заяскравіє на небосхилі, слід відміряти відстань. – Тут він, ніби між іншим, замовк, мабуть, від нас приховуючи, в якому напрямку і скільки треба відміряти метрів, щоб підійти до схованки.

Дивак! Даремно він од нас щось утаює: розібратися в його премудростях не кожному під силу. Я так і сказав Вілкінсу. Це зачепило його за живе. Обурений у своїх потаємних почуттях, він почав доводити безпідставність моєї заяви, – що я, мовляв, не перший, хто так поверхово судить про ці кам’яні брили, яким ціни немає. Тільки він, містер Вілкінс, знає їхню вартість, бо, якби не знав, хіба ж відважився б на такий титанічний труд!

… Він копав то в одному, то в іншому місці, але нічого, крім десятка монет та ще, як він каже, печатки Сюркуфа, не знайшов. Річ у тім, що протягом останніх двох століть на Сейшелах сталися численні зсуви, землетруси. Якщо й були тут колись піратські схованки, то тепер вони зруйновані. Проте ніщо не могло похитнути віру містера Вілкінса в успіх.

І він копає. Щороку в нього працює бригада з десяти-двадцяти чоловік, а буває й по півсотні.