Айвенго

Страница 66 из 125

Вальтер Скотт

Полонянка здригнулася та зблідла, коли на сходах почулися кроки. Двері тихо відчинилися, і високий на зріст чоловік, одягнений так само, як і всі розбійники, які були причиною її біди, повільно увійшов до кімнати і зачинив за собою двері. Насунений на чоло капелюх приховував горішню частину його обличчя. Закутавшись у плащ так, що він затуляв нижню частину обличчя, він мовчки стояв перед переляканою Ребеккою. Здавалося, він сам соромився того, що мав намір учинити, і не знаходив слів, щоб пояснити мету свого приходу. Нарешті Ребекка, зробивши над собою зусилля, сама зважилася розпочати розмову. Вона простягнула розбійникові два дорогоцінні браслети й намисто, які зняла з себе ще раніше, припускаючи, що, задовольнивши його користолюбство, вона може задобрити його.

— Ось візьми, друже мій, — сказала вона, — і, заради Бога, змилуйся наді мною і моїм старим батьком! Це коштовні речі, але вони ніщо у порівнянні з тим, що батько дасть тобі, якщо ти відпустиш нас із цього замку, не завдавши образи.

— Чарівна квітко Палестини, — відповів розбійник, — ці східні перли поступаються білині твоїх зубів. Ці діаманти виблискують, але їм не зрівнятися з твоїми очима, а відтоді як я взявся до свого вільного ремесла, я дав обітницю завжди цінувати красу вище за багатство.

— Не бери на душу такого гріха, — сказала Ребекка, — візьми викуп і будь милосердним! Із золотом ти матимеш усілякі радощі, а скривдивши нас, зазнаєш мук сумління. Мій батько охоче дасть тобі все, що ти попросиш. І якщо ти зумієш правильно скористатися своїм багатством, із грошима ти знову посядеш місце серед чесних людей, зможеш домогтися прощення за всі колишні провини і не матимеш необхідності грішити знову.

— Гарно сказано! — мовив розбійник французькою, бо йому, мабуть, важко було підтримувати розмову, розпочату Ребеккою по-саксонському. — Але знай, біла ліліє, що твій батько наразі в руках майстерного алхіміка. Цей алхімік зуміє обернути на срібло і золото навіть іржаві ґрати тюремної печі. Поважного Ісака випарюють у такому перегінному кубі, який витягне всі його коштовності й без моїх прохань та твоїх молитов. Твій же викуп має бути сплачений красою і коханням. Іншої плати я не визнаю.

— Ти не розбійник, — сказала Ребекка також французькою, — жоден розбійник не відмовився б від такої пропозиції. Жоден розбійник у цій країні не володіє твоєю мовою. Ти не розбійник, а просто норман, мабуть, шляхетного походження. О, будь же шляхетним на ділі та скинь цю страшну машкару жорстокості й насильства!

— Ти так добре умієш вгадувати, — сказав Бріан де Буа-Гільбер, відгортаючи плащ з обличчя, — ти не проста дочка Ізраїлю. Я назвав би тебе Ендорською чаклункою[54], якби ти не була такою молодою та вродливою. Так, я не розбійник, чарівна Трояндо Сарону. Я чоловік, який радше здатен обвішати твої руки й шию перлами і діамантами, ніж позбавити тебе цих прикрас.

— То чого ж тобі треба від мене, — запитала Ребекка, — якщо не багатства? Між нами не може бути нічого спільного: ти християнин, я юдейка. Наш союз був би однаково беззаконним в очах і вашої церкви, і нашої синагоги.

— Це справді так, — відповів тамплієр, розсміявшись. — Одружуватися з юдейкою! О ні, хоч би вона була царицею Савською! До того ж нехай буде тобі відомо, прекрасна дочко Сіону, що якби найхристиянніший із королів запропонував мені руку своєї найхристияннішої дочки і віддав би Лангедок у посаг, я й тоді не зміг би з нею одружитися. Мої обітниці не дозволяють мені кохати жодної дівчини інакше, як par amours[55], — так я хочу кохати й тебе. Я лицар Храму. Поглянь, ось і хрест мого священного ордену.

— І ти насмілюєшся посилатися на хрест в таку хвилину! — вигукнула Ребекка.

— Якщо й так, — сказав тамплієр, — то чого тобі цим перейматися? Адже ти не віриш у цей благословенний символ нашого порятунку.

— Я вірю в те, чого мене навчили, — заперечила Ребекка, — і нехай пробачить мені Бог, якщо моя віра помилкова. Але яка ж твоя віра, сер лицар, якщо ти посилаєшся на свою найбільшу святиню тоді, коли збираєшся порушити найурочистішу з ваших обітниць — і лицарських, і релігійних?

— Ти проповідуєш дуже красномовно, о дочко Сираха! — сказав тамплієр. — Але, мій чудовий богослове, твої юдейські забобони роблять тебе сліпою до наших високих привілеїв. Шлюб був би серйозним злочином для лицаря Храму, але за дрібні грішки я миттю можу отримати відпущення в найближчій сповідальні нашого ордену. Наймудріший із ваших царів і навіть його батько, чий приклад повинен мати в твоїх очах певну силу, мали щодо цього ширші привілеї, ніж ми, бідні воїни Храму Сіонського, які здобули собі такі права тим, що так старанно його захищаємо. Захисники храму Соломона можуть дозволити собі втіхи, оспівані вашим мудрим царем Соломоном.

— Якщо ти лише для того читаєш Біблію і життєписи праведників, — сказала єврейка, — щоб знаходити в них виправдання своїй розпусті і беззаконню, то чиниш такий точно злочин, як і той, хто здобуває отруту з найздоровіших і найкорисніших трав.

Очі тамплієра виблискували гнівом, коли він слухав цей докір.

— Послухай, Ребекко, — сказав він, — досі я з тобою поводився м'яко. Тепер я говоритиму як переможець. Я завоював тебе моїм луком і списом, і за законами всіх країн і народів зобов'язана мені коритися.

— Відійди, — сказала Ребекка, — відійди і вислухай мене, перш ніж зважишся на такий смертний гріх. Звісно, ти можеш мене здолати, тому що Бог створив жінку слабкою, доручивши її заступництву чоловіка. Але через мене твоя ницість, тамплієре, стане відомою всій Європі. Марновірство твоїх побратимів зробить для мене те, чого я не домоглася б від їхнього співчуття. Кожній пресепторії, кожному капітулу твого ордену буде відомо, що ти, мов єретик, грішив з юдейкою. І ті, які не здригнуться від твого злочину, все-таки звинуватять тебе за те, що ти збезчестив свій хрест, зв'язавшись із дочкою мого племені.

— Яка ти мудра, Ребекко! — вигукнув тамплієр, чудово усвідомлюючи, що вона каже правду у статуті його ордену справді існували правила, що забороняли під загрозою суворих покарань інтриги на зразок тієї, яку він розпочав. І бували навіть випадки, коли за це виганяли лицарів з ордену, назавжди вкриваючи їх ганьбою. — Ти дуже розумна, але гучно ж доведеться тобі кричати, якщо хочеш, щоб твій голос почули за межами цього замку. А в його стінах ти можеш плакати, стогнати, кликати на допомогу скільки хочеш — і все одно ніхто не почує. Лише одне може врятувати тебе, Ребекко: скорися своїй долі і прийми нашу віру. Тоді ти посядеш таке місце, що безліч норманських леді позаздрять блиску й красі коханої найкращого з хоробрих захисників святого Храму.