— А ви хотіли б, — запитав мене капітан Немо, — винести звідси щось більш істотне, ніж спогади?
— Як накажете розуміти ваші слова, капітане?
— Я хочу сказати, що нічого немає простіше, як увічнити на знімку цей підводний пейзаж!
Не встиг я висловити свій подив, як капітан Немо вже розпорядився, щоб принесли фотографічний апарат. Стулки в салоні були широко розсунуті, і водне середовище, освітлене електрикою, являло собою прекрасний об'єкт. Ні світлотіні, ні найменшого мерехтіння! Це штучне світло створювало кращі умови, ніж сонце, для нашої зйомки підводного пейзажу. "Наутилус", покірний волі свого гвинта і положенню похилих площин, застиг на місці. Ми навели об'єктив апарата на уподобаний нами пейзаж океанічного дна і через кілька секунд одержали чудовий негатив..
Я зберіг цей знімок. Тут видні первозданні скелі, що ніколи не опромінювалися денним світлом, гранітні підґрунтя кори земної кулі, глибокі печери, видовбані в кам'янистому масиві, незрівнянний за чіткістю малюнка обрис гірських вершин, що наче вийшов з-під пензля фламандського живописця. А там, на задньому плані, хвилеподібна лінія гір завершувала чарівний пейзаж! Як живописати цей ансамбль гладеньких, чорних, немов відполірованих скель, без прозелені моху, без єдиної кольорової плями! Скель, таких відмежованих від цієї водної стихії, що так гордо постали своїми підніжжями на піщаному дні, облитому електричним сяйвом!
Тим часом, зробивши знімок, капітан Немо сказав:
— Ну, а тепер пора і підніматися, пане професоре! Не слід зловживати нашими можливостями і занадто довго піддавати корпус "Наутилуса" такому сильному тиску.
— Тож піднімаймося, капітане! — відповів я.
— Тримайтеся міцніше!
Не встиг я збагнути змісту застереження капітана, як мене звалило з ніг.
За наказом капітана гвинт вимкнули, рулі глибини були поставлені вертикально, і "Наутилус" злетів угору, як повітряна куля. [279]
Він розсікав товщу вод із глухим свистом. Усе зникло в цьому скаженому злеті. За чотири хвилини подолавши цілих чотири льє — відстань між ложем і поверхнею океану — і зринувши з води, як летюча риба, він знову опустився на океанські хвилі, зметнувши у височінь фонтан бризок!
Глава дванадцята
КАШАЛОТИ І КИТИ
У ніч з 13 на 14 березня "Наутилус" знову взяв курс на південь. Я думав, що на широті мису Горн він, обігнувши його, ввійде у води Тихого океану і цим закінчить свою кругосвітню подорож. Одначе ми прямували убік Австралії. Куди тримав він шлях? До Південного полюса? Ну, це просто божевілля! Я починав схилятися до думки, що вчинки капітана цілком виправдовують побоювання Неда Ленда.
Останнім часом канадець не втаємничував мене у свої плани. Він став стриманий, мовчазний. Я бачив, як обтяжував його наш полон. Я відчував, що з кожним днем він ставав усе дратливіший. При зустрічі з капітаном у нього очі спалахували похмурим вогнем, я ненароком побоювався, що запальний канадець дозволить собі яку-небудь зухвалу витівку.
У той день, 14 березня, Консель і Нед Ленд прийшли до мене в каюту проти узвичаєного часу. Я поцікавився, що їх привело до мене.
— Хочу вас про дещо запитати, пане, — похмуро почав канадець.
— Будь ласка, Неде.
— Як ви гадаєте, чи багато людей на борту "Наутилуса"?
— Не можу цього сказати, друже.
— По-моєму, — продовжував Нед Ленд, — для керування таким судном, як "Наутилус", не потрібно великого екіпажу.
— — Цілком правильно, — відповів я, — для керування таким судном, оснащеним електричними навігаційними приладами, досить десяти чоловік.
— Так! — сказав канадець. — А чому ж їх тут більше?
— Чому? — запитав я і пильно подивився на Неда Ленда. Здогадатися, до чого він хилить, було неважко.
— Річ у тім, — почав я, — якщо мої здогади правильні і я напевне зрозумів, у чому сенс життя капітана Немо, то "Наутилус", не просто корабель! Це підводне судно слугує притулком для тих, хто, як і сам капітан судна, порвав усякі зв'язки з землею. [280]
— Усе може бути, — сказав Консель. — Але зрештою "Наутилус" вміщає обмежене число людей! Чи не може пан професор визначити, яку максимальну кількість людей може вмістити судно?
— Визначити кількість людей на судні? Яким же чином, Конселю?
— Простим розрахунком. Водотоннажність судна відома пану професору, а отже, і кубатура використаного повітря. Знаючи, з іншого боку, скільки кисню потрібно для дихання людини, і, узявши до уваги, що "Наутилус" кожні двадцять чотири години поновлює...
Коисель не закінчив фрази, але я добре бачив, куди він хилить.
— Я зрозумів тебе, — увірвав його я. — Вирахувати неважко, але навряд чи розрахунок буде правильний.
— Нічого! — нетерпляче втрутився Нед Ленд. — Нехай буде хоч приблизний!
— Будь ласка, — почав я. — Кожна людина витрачає за годину кількість кисню, що міститься в ста літрах повітря, коротше кажучи, споживає протягом двадцяти чотирьох годин кількість кисню, що міститься в двох тисячах чотирьохстах літрах. Отже, треба розділити водотоннажність судна на дві тисячі чотириста...
— Так точно, — сказав Консель.
— А оскільки водотоннажність "Наутилуса" становить півтори тисячі тонн, а в кожній тонні тисяча літрів повітря, то отримуємо, поділивши на дві тисячі чотириста...
Я взявся за олівець.
— ...шістсот двадцять п'ять. Інакше кажучи, "Наутилус" містить кількість повітря, достатню для шестисот двадцяти п'яти чоловік протягом двадцяти чотирьох годин.
— Шестисот двадцяти п'яти, — повторив Нед.
— Але, запевняю вас, — додав я, — що ми, усі разом узяті: пасажири, матроси, офіцери — не становимо і десятої частини цієї цифри.
— Та й то — надто багато для трьох чоловік, — промимрив Консель.
— Отже, бідний мій Неде, можу вам тільки порадити запастися терпінням.
— І не тільки терпінням, — зауважив Консель, — але й сумирністю.
Консель знайшов потрібне слово.
— Утім, — додав він, — не може ж капітан Немо увесь час іти на південь. Колись та й зупиниться! Зустрінуться на шляху льодові [281] поля, от і доведеться повертатися в моря більш цивілізовані! І тоді, Неде, настане час знову спробувати щастя.
Канадець похитав головою, провів рукою по чолу і вийшов, не упустивши ні слова.