— Одразу видно, що ці історики не плавали на борту "Наути-луса"! — гаряче відгукнувся я.
— Само собою! — посміхаючись, сказав капітан. — Утім, в області суднобудування наші сучасники пішли недалеко від давніх. Кілька століть знадобилося, щоб відкрити механічну силу пари! Хто знає, чи з'явиться навіть через сто років другий "Наутилус"! Прогрес рухається надто повільно, пане Аронакс!
— Цілком правильно, — відповів я, — ваше судно випереджає свою епоху на ціле століття, якщо не на кілька століть! Як шкода, що таке відкриття помре разом з винахідником!
Капітан Немо нічого не відповів. Після кількох хвилин мовчанки він сказав:
— Ми говорили, здається, про те, якої невтішної думки були історики давнього світу про Червоне море?
— А ви вважаєте, що їхні побоювання були перебільшені? — запитав я.
— І так і ні, пане Аронакс, — відповів мені капітан, очевидно досконало вивчивши "своє Червоне море". — Те, що не становить небезпеки для сучасного судна, добре оснащеного, солідно побудованого, вільного обирати той чи інший шлях завдяки паровим двигунам, було насичене усілякими небезпеками для суден давніх мореплавців. Треба уявити собі цих перших мореходців, що пускалися в плавання на вутлих дощаних барках, скріплених пальмовими вірьовками, проконопачених деревною смолою і змазаних [211] жиром дельфіна! У них не було ніяких приладів для визначення курсу корабля, вони плавали з волі вітрів і течій малодо-сліджепих морських просторів! У цих умовах аварії корабля були, і не могли не бути звичайним явищем. Але в паші дні пароплави, що курсують між Суецьким перешийком і морями Південної півкулі, не мають причини побоюватися гнівливості Червоного моря, незважаючи па прикрі мусони. Капітани і пасажири не приносять уже перед відплиттям покутних жертв і після повернення, теж не обвішують себе гірляндами квітів, із золотими пов'язками на голові, щоб поспішити у храми дякувати богам за благополучне закінчення подорожі!
— Справді, — сказав я. — І мені здається, що паровий двигун убив почуття подяки в серцях моряків. Ви, очевидно, ґрунтовно вивчили це море, капітан! Чи не скажете ви, чому його називають Червоним?
— З цього приводу, пане Аронакс, існує багато різних тлумачень. Чи не хочете знати думку одного літописця чотирнадцятого століття?
— Прошу вас!
— Старий фантазер запевняє, що назву "Червоне" було дано морю після переходу ізраїльтян, що коли переслідувач-фараон загинув у його водах, що зімкнулися за пророкування Мойсея.
На знак, що чудо спричинилось,
В багрець все море забарвилось,
І нині чудо поминають,
Й Червоним море називають.
— Тлумачення поета! — відповів я. — Але в даному разі, капітане Немо, на слова поетів я не покладаюся.
— Бачите, пане Аронакс, на мою думку, назва "Червоне море" є перекладом єврейського слова "Edom". І давні дали таке найменування цьому морю завдяки особливій барві його вод.
— Одначе я не бачу якої-небудь особливої барви, — сказав я. — Води, як і у всіх морях, прозорі і не мають червонуватого відтінку.
— Цілком правильно! Але, ввійшовши в глибину затоки, ви помітите одне дивне явище. Якось мені випало бачити в бухті Тор, як вода стала такою червоною, наче переді мною було озеро крові.
— Чим же пояснюється таке явище? Присутністю мікроскопічних барвних водоростей? [212]
— Саме так! Це результат виділень мікроскопічних рослин, відомих під назвою триходесмій. Щоб заповнити простір в один квадратний міліметр, потрібно буде сорок тисяч таких організмів. Вам теж, можливо, випаде нагода спостерігати це явище, коли ми ввійдемо в бухту Тор.
— Отже, капітане Немо, ви не вперше плаваєте Червоним морем на борту "Наутилуса"?
— Не вперше, пане!
— Ви згадали про перехід ізраїльтян через Червоне море і про катастрофу, що спостигла єгиптян. Дозвольте вас запитати, капітане, ви не поцікавилися дослідити під водами місце цієї видатної історичної події?
— Ні, пане професоре, і з цілком зрозумілої причини.
— А саме?
— Те місце, де Мойсей буцімто пройшов зі своїм народом, так обміліло, що верблюди проходять по ньому, ледь замочивши ноги. Ви розумієте, що для мого "Наутилуса" тут занадто мілководно.
— А де це місце? — запитав я.
— Воно знаходиться трохи вище Суеца, у рукаві, що у ті часи, коли Червоне море простягалося до Гірких Озер, було просто глибоким лиманом. Була то легенда чи дійсна подія, але, за переказом, саме тут пройшли ізраїльтяни, прямуючи в Обітовану землю, і військо фараона загинуло на цьому самому місці. Я думаю, що при археологічних розкопках знайшлося б безліч єгипетської зброї та іншого спорядження.
— Сподіваюся, що археологи рано чи пізно почнуть такі розкопки. Дайте тільки відкрити Суецький канал, і ви побачите, скільки тут понабудовують міст! Ну, а для такого судна, як "Наутилус", такий канал зовсім непотрібний!
— Безумовно! — сказав капітан Немо. — Але канал корисний для усього світу. Давні добре розуміли, як важливо для торговельних зносин установити сполучення між Червоним і Середземним морями. Але вони не здогадалися прорити Суецький перешийок, а обрали більш довгий шлях, з'єднавши Ніл із Червоним морем. Досить імовірно, що роботи з прориття каналу почалися, якщо вірити переказам, при фараоні Сезострісі. Але точно відомо, що вже в шістсот п'ятнадцятому році до нашої ери фараон Нехо (Necos) почав роботи із спорудження каналу, який мав нести води Нілу в Червоне море через ту частину єгипетської низовини, що звернена до Аравії. При спорудженні каналу виходили з того розрахунку, що судна могли б пройти від Нілу до Червоного моря за [213] чотири дні, а ширина його була б така, що дві триреми могли б поруч плисти по ньому. Будівництво каналу продовжувалося при Дарії, синові Гістаспа, і закінчилося, треба думати, при Птолемеї Другому. Страбон бачив судна, що проходили каналом; але недостатня глибина каналу, починаючи від Бубаста і аж до самого Червоного моря, обмежувала термін навігації весняними місяцями, пов'язаними із розлиттям Нілу. Канал слугував торговельною артерією до століття Антонінів. Потім канал занепав, обмілів і став несудохідним. За велінням халіфа Омара він був поновлений; і, нарешті, у сімсот шістдесят першому або в сімсот шістдесят другому році був остаточно засипаний халіфом Аль-Манзором з метою зашкодити підвозу продовольства для військ повсталого проти нього Мохаммеда-бен-Абдуллаха. Генерал Бонапарт під час свого єгипетського походу натрапив на сліди цього каналу в пустелі біля Суеца і, захоплений припливом, ледь не загинув тут, у кількох годинах шляху до Гаджерота! І на тому ж самому місці, де Мойсей розкинувся табором три тисячі триста років тому!