Але в той момент, коли страшна тварина вже готова була вчепитися зубами в нещасного ловця, увагу її привернув повий [202]супротивник. Перевернувшись на черево, хижак кинувся убік капітана Немо.
Я наче зараз бачу його. Відкинувшись трохи назад, він із дивовижною холоднокровністю очікував наближення страшної акули; і як тільки та накинулася на нього, капітан із ігеабиякою спритністю відскочив убік, ухилився від удару і відразу по самісіньке руків'я всадив їй у черево кинджал. Але не все ще було скінчено. Зав'язалася запекла боротьба.
Акула, образно кажучи, оскаженіла. Кров потоком лилася з її рани. Море забарвилося червінню, і крізь закривавлені води я вже не міг хоч що-небудь бачити.
Не міг хоч щось бачити до тієї хвилини, аж поки криваві хвилі не спливли і простір навколо нас не очистився.
Отут я побачив, що відважний капітан, вчепившись у плавець акули, запекло бореться з хижаком, наносячи йому в черево рану за раною. Але він був позбавлений можливості завдати рішучого удару, поцілити в самісіньке серце! Розтерзана акула вигиналася і збурювала хвостом воду навколо себе з такою силою, що я ледь тримався на ногах.
Я хотів було кинутися на допомогу капітану. Але, скований жахом, не міг зробити й кроку.
Я був абсолютно розгублений. Я бачив, що становище увесь час змінюється. Капітан упав, перекинутий вагою величезної туші. Пащека акули розчахнулася. І усе було б скінчене для капітана, якби Нед Ленд, швидкий, як блискавка, не підскочив до акули і не вразив чудовисько своєю страшною зброєю.
Води знову зачервонилися кров'ю акули. Забурунили хвилі під ударами хвоста розлюченої тварини. Нед Ленд не промахнувся. То була агонія чудовиська. Акула билася в передсмертних судомах, описуючи хвостом кола серед спінених вод. І сила хвилі була така, що збила Конселя з ніг.
Тим часом Нед Ленд допоміг капітану вивільнитися з-під тварини. Капітан не був поранений. Він устав, кинувся до індуса, перерізав мотузку, що зв'язувала його з каменем, і, обхопивши нещасного рукою, відштовхнувся від дна і сплив па поверхню океану. Ми спливли за ним услід і через кілька секунд опинилися біля човна ловця перлів.
Насамперед капітан Немо постарався привести бідолаху до тями. Я не був упевнений, чи удасться йому врятувати індуса. Правда, під водою він пробув короткий час. Але ударом хвоста акула могла його убити! [203]На щастя, завдяки енергійним заходам капітана і Конселя, свідомість поступово поверталася до індуса. Він розплющив очі. Можна уявити собі, який був його подив, навіть переляк, коли він побачив чотири мідні голови, що схилилися над ним!
Але про що він міг подумати, коли капітан Немо, витягши з кишені мішечок з перлинами, поклав його йому в долоню. Бідолашний індус тремтячою рукою прийняв чудовий дар мешканця глибин... Переляканий погляд свідчив, що він не здогадувався, яким невідомим істотам зобов'язаний він і життям, і багатством.
За знаком капітана ми пішли назад до перлової обмілини і після півгодини ходьби знайомою дорогою опинилися біля шлюпки "Наутилуса", що стояла на якорі.
Ми сіли в шлюпку і за допомогою матросів звільнилися від своїх важких металевих шоломів.
Перше слово капітана Немо було звернене до канадця.
— Дякую вам, містере Ленд! — сказав він.
— Не варто подяки, капітане, — відповідав Нед Лепд. — Я був у вас у боргу.
Легка посмішка з'явилася на вустах капітана, і цим усе скінчилося.
— До "Наутилуса"! — наказав він.
Шлюпка помчала хвилями. Кілька хвилин перегодом нам зустрівся труп акули, що сплив на поверхню.
По чорній облямівці плавців я упізнав страшну акулу-людоже-ра Індійського океану. Риба була більше двадцяти п'яти футів завдовжки; величезна паща займала одну третину тіла. Це була доросла акула, судячи із шести рядів її зубів, розташованих у верхній щелепі, у формі рівнобедреного трикутника.
Консель розглядав здохлу акулу з чисто науковим інтересом; і я упевнений, що він відніс її, і не без підстави, до підкласу елазмобранхітів, загону селахієвих або широкоротих.
У той час як я розглядав цю безживну тушу, близько дюжини ненажерливих акул такого ж виду спливло навколо шлюпки. Не звертаючи на нас ніякої уваги, вони накинулися на труп, вириваючи одна в одної шматки м'яса.
О пів на дев'яту ми зійшли на борт "Наутилуса".
Думки мої поступово поверталися до нашої екскурсії на Ма-нарську обмілину. Я віддавав данину незрівнянній відвазі капітана Немо, у чому я мав нагоду пересвідчитися. І потім я зрозумів, що ця людина здатна пожертвувати собою заради порятунку представника людського суспільства, від якого він тікав у морські [204] глибини! Що б не говорив про себе цей загадковий чоловік, усе-таки йому не вдалося убити в собі почуття жалю.
Я висловив йому це. Він відповів мені, помітно схвильований: — Але ж це був індус, пане професоре, представник пригнобленого народу, а я до останнього подиху буду захисником пригноблених!
Глава четверта
ЧЕРВОНЕ МОРЕ
Удень 29 січня острів Цейлон сховався за обрієм. "Наутилус" зі швидкістю двадцяти миль па годину лавірував у лабіринті проток між Мальдівськими і Лаккадівськими островами. Ми обігнули острів Кит-тап, коралового походження, відкритий Васко да Гама в 1499 році, один з основних дев'ятнадцяти островів Лакка-дівського архіпелагу, що лежить між 10° і 14°30' північної широти і 69° і 50°72' східної довготи.
Ми пройшли, отже, з моменту виходу з Японського моря шістнадцять тисяч двісті двадцять миль, або сім тисяч п'ятсот льє.
Наступного дня, 30 січня, коли "Наутилус" сплив на поверхню океану, островів уже не було видно. Він тримав курс на північио-иівпічпо-захід, у напрямку Оманської затоки, що лежить між Аравією й Індійським півостровом і слугує входом до Перської затоки.
Очевидно, це була закрита затока, що не мала виходу в море. Куди ж вів нас капітан Немо? Я не міг цього сказати. Така відповідь не задовольнила канадця, що саме в цей день запитував мене, куди ж ми прямуємо.
— Ми прямуємо туди, містере Ленд, куди веде нас фантазія капітана.
-г— Фантазія капітана не може завести нас далеко, — відповів канадець. — Перська затока не має іншого виходу, і, якщо ми ввійдемо в нього, нам доведеться повертатися назад тим же шляхом.