— Ну, що ж, пане! Доведеться обійтися без його дозволу!
Я не відповів канадцю. Я не хотів затівати суперечки. У глибині душі я вирішив випробувати усі примхи долі, що закинула мене на борт "Наутилуса".
Пройшовши острів Кілінга, ми сповільнили хід. Але напрямок ходу судна увесь час мінявся. Ми часто занурювалися на великі глибини. Кілька разів доводилося використовувати похилі площини, що за допомогою внутрішніх важелів могли лягати навскіс від ватерлінії. Це давало можливість опускатися на два і три кілометри від рівня моря, але жодного разу не вдалося встановити граничної глибини вод Індійського океану, де зонди довжиною в тринадцять тисяч метрів не досягали дна(1). Що стосується температури глибинних водних шарів, термометр незмінно показував чотири градуси вище нуля. Я, до речі, помітив, що температура поверхневих шарів води завжди нижча в прибережних районах, аніж у відкритому морі.
(1) За сучасними даними глибина Індійського океану ніде не перевищує 6000 м, за ппнятком западини Зунда на південь під о. Суматри, що має найбільшу глибину 7455 м. (Прим, ред.)
Двадцять п'ятого січня океан був зовсім пустельний, і "Наутилус" протягом дня йшов, розсікаючи хвилі своїм могутнім гвинтом, [181] з-під якого злітали догори цілі каскади бризок. Як же було не сприйняти його за гігантського кита? Я провів на палубі більшу частину дня. Я дивився на море. Пустельний був обрій. Але близько чотирьох годин вечора показався пароплав, що йшов на захід від нас. Його рангоут якийсь час вимальовувався на обрії, але з пароплава не могли помітити "Наутилуса", що ледь виступав з води. Я подумав, що цей пароплав належить пароплавному товариству "Пенінсулар енд Орієптл Компанії, що обслуговує лінію Цейлон — Сідней, із заходом до Мельбурна і на мис короля Георга.
О п'ятій годині вечора, перед настанням коротких тропічних сутінків, ми з Конселем спостерігали видовище, яке зачарувало нас.
Існує дивовижна тварина, зустріч з якою, на думку давніх, передвіщає щастя. Аристотель, Афіней, Пліиій і Аппіан вивчали її смаки і нахили і заради її опису використали мало не весь поетичний арсенал Греції і Риму. Вони дали їй ім'я Nautilus і Pompylius. Але сучасна наука не затвердила цих назв. Нині цей молюск відомий під ім'ям "аргонавта".
Якби хто-небудь завів з Конселем мову про молюсків, то довідався б негайно, що молюски, або м'якотілі, підрозділяються на п'ять класів; що клас головоногих молюсків містить у собі два підкласи: двозябрових і чотиризябрових, у залежності від кількості зябер; що тварини, які належать до підкласу двозябрових, це восьминоги, каракатиці, кальмари, аргонавти; що до підкласу чотиризябрових належить єдиний представник сучасної фауни роду "наутилуса". І якби який-небудь невіглас поплутав аргонавта, що має справжні присоски, з наутилусом, у якого прості щупальця, він не заслуговував би вибачення.
Назустріч нам плив цілий загін аргонавтів. їх було багато сотень. Вони належали до роду Argonauta tuberculata, поширеного в Індійському океані.
Ці витончені молюски пересувалися задом наперед за допомогою своєї воронки, викидаючи крізь неї воду, що увібрали в себе при вдихові. З їхніх восьми щупалець шість, тонких і довгих, розстелялися по поверхні води, а інші два, заокруглені, як длані, роздувалися як вітрила з підвітряної сторони. Я добре розгледів спіралеподібний завиток їхньої мушлі, що Кюв'є справедливо порівнює з витонченою шлюпкою. Справді, це справжній човен! Побудований з речовини, що виділяється двома верхніми щупальцями, або руками молюска, скойка носить тварину, але ніде з нею не зростається. [182]
— Аргонавт вільний залишити свою мушлю, — сказав я Копсе-лю, — але він ніколи з нею не розстанеться.
— Так само, як і капітан Немо, — розсудив Консель. — Тому краще було б йому назвати своє судно "Аргонавтом".
Майже цілу годину плив "Наутилус" під ескортом молюсків. Раптом, невідь-чому, тварин охопив страх. Немов по команді усі вітрила миттєво були спущені, щупальця втяглися в мушлю, тіла стислися, скойки перевернулися, перемістивши центр ваги, і уся флотилія зникла під водою. Ніколи ще кораблі жодної ескадри не маневрували з такою чіткістю.
У цю мить сонце зайшло. Раптово настала ніч. Тільки легкий вітерець затягне брижами морську гладінь та під кормою хлюпне хвиля!
Наступного дня, 26 січня, ми перетнули екватор на вісімдесят другому меридіані і ввійшли у води Північної півкулі.
У цей день наш почет становила грізна армада акул. Тутешні моря кишать цими страшними тваринами, і тому плавання в цих водах небезпечне. Це були акули з бурою спиною, білим черевом і одинадцятьма рядами зубів; акули очкові з круглою чорною плямою на шиї, що нагадувала око; акули сині з округлою головою, поцяткованою чорними крапками. Хижі тварини з люттю маловтішною накидалися на кришталеві стекла вікон. Нед Лепд був розлючений. Він рвався на поверхню океану, щоб випустити гарпуна у морських хижаків. Особливо йому не давали спокою скажені тигрові акули завдовжки в п'ять метрів і акули гладенькі, пащека яких, озброєна зубами, наче мозаїкою викладена!
Незабаром "Наутилус" узяв швидкісний хід, залишивши далеко позаду найжвавіших акул.
Двадцять сьомого січня, при вході в широку Бенгальську затоку, нам не раз довелося бачити страшну картину. Назустріч нам пливли трупи. То були трупи померлих індійців, що їх виносив Ганг у відкрите море, яких грифи, єдині могильники в країні, не встигли ще пожерти. Але акули не загаяться допомогти їм виконати похоронний обряд.
Близько сьомої вечора "Наутилус", піднявшись на поверхню, плив по матовому морю. Синє море, куди сягало око, стало молочним. Чи не було це грою місячного сяйва? Ні! Молодик всього два дні як народився і ще не зійшов на обрії. І зоряне небо здавалося чорним у порівнянні з молочною білизною вод.
Консель очам своїм не вірив і просив мене пояснити причину цього разючого явища. На щастя, я міг роз'яснити йому, в чому річ. [183] Це так зване молочне море, — сказав я. — Величезні простори молочпо-білих вод — часте явище коло берегів Амбоїпу і взагалі в цих широтах.
— Але чи не пояснить мені пан професор, — сказав Коисель, — причину такого явища? Не перетворилася ж справді вода на молоко!