— Я добре розумію, капітане, усю перевагу натрію в умовах, у яких ви перебуваєте. Натрій вам постачає море. Чудово! Але йо^ го ж ще треба добути, інакше кажучи, виділити з його хлористого з'єднання. Яким способом ви його виділяєте? Зрозуміло, ваші батареї могли б слугувати для електрохімічного розкладу хлористого натрію, але, якщо не помиляюся, витрата натрію на електроліз дуже висока. І що ж виявиться? Ви таким способом витратите натрію більше, аніж його одержите!
— Тому-то, пане професоре, я не виділяю натрій електролітичним способом і користуюся для цього енергією кам'яного вугілля.
— Кам'яного вугілля?
— Скажімо, морського вугілля, якщо вам завгодно, — відповів капітан Немо.
— Отже, ви винайшли спосіб розробляти підводні кам'яновугільні копальні?
— Пане Аронаксе, ви побачите це у дії. Я тільки попрошу вас набратися терпіння, тим більше в цьому вам сприяє надлишок вільного часу. Пам'ятайте лише одне: я усім зобов'язаний океану. Океан постачає мене електрикою, а електрика дає "Наутилусу" тепло, світло, здатність рухатися, одне слово, життя!
— Але не повітря для дихання?
— О, я міг би одержати і повітря, найчистіший кисень! Але це зайве, адже я можу піднятися в будь-який момент на поверхню океану. Утім, якщо електрична енергія і не виробляє кисень, потрібний для дихання, усе-таки вона надає руху могутнім насосам, які нагнітають повітря в спеціальні резервуари, що дозволяє мені, якщо буде потрібно, довгий час знаходитися в глибинних водах.
— Капітане, я захоплююся вами! — сказав я. — Ви, мабуть, зробили наукове відкриття, виявивши надзвичайну потужність електричної енергії! Коли-небудь люди зрозуміють це!
— Не знаю, чи зрозуміють вони це хоч колись, — холодію відповів капітан Немо. — Але, як би там не було, я надав цій дорогоцінній силі широкого застосування. Вона виливає на нас своє рівномірне і постійне світло, чого бракує сонячному світлу. Тепер гляньте на цей годинник: він електричний й точністю не поступається кращим хронометрам. Я сконструював його за італійською системою, розділивши циферблат на двадцять чотири години, оскільки для мене не існує ні дня, пі ночі, ні сонця, ні місяця, лише це штучне світло, що я несу із собою в морські глибини! Бачите, тепер десята година ранку.
— Цілком правильно!
— А от і інше застосування електрики. Циферблат, що ви бачите перед собою, слугує покажчиком швидкості "Наутилуса". Проводами він з'єднується з гвинтом лага, і стрілка постійно дає мені знати, з якою швидкістю йде судно. Погляньте-но, зараз ми йдемо зі швидкістю не більше п'ятнадцяти миль на годину.
— Неймовірно! — вигукнув я. — Ви, я бачу, правильно розв'язали задачу, застосувавши силу, що у майбутньому замінить вітер, воду і парові двигуни!
— Ми ще не скінчили, пане Аранаксе, — сказав капітан Немо, встаючи. — І, якщо вам цікаво, ходімо на корму "Наутилуса".
І я справді ознайомився з внутрішнім улаштуванням підводного корабля. От його точний опис, якщо йти до форштевня носової частини: їдальня метрів п'ять завдовжки, відділена від бібліотеки непроникною, точніше кажучи, водонепроникною перегородкою; бібліотека довжиною метрів п'ять, салон завдовжки з десять метрів, відділений другою водонепроникною перегородкою від каюти капітана завдовжки у п'ять метрів; поруч моя каюта десь із два з половиною метри; і, нарешті, резервуар для збереження повітря, що займав увесь простір до форштевня, тобто сім із половиною метрів. Усього тридцять п'ять метрів! Водонепроникні перегородки і герметичні двері слугували надійним захистом, якби в якій-небудь частині підводного корабля виникла теча.
Я пішов за капітаном Немо вузькими проходом, і ми знову опинилися в самому центрі судна. Там, між двома непроникними перегородками, знаходилося вузьке приміщення. Залізний трап, пригвинчений до стіни, вів до самої стелі. Я запитав капітана, куди веде цей трап.
— Він веде до шлюпки, — відповідав він.
— Як! У вас є шлюпка? — запитав я, трохи здивувавшись.
— Атож! Чудовий гребний човен, легкий і стійкий. Шлюпка слугує для прогулянок і риболовлі.
— Отже, вам доводиться підніматися на поверхню моря, щоб спустити шлюпку на воду?
— Зовсім ні! Шлюпка міститься в спеціальній ніші в кормовій частині палуби "Наутилуса". Це цілком палубне судно, воно має водонепроникну кришку і укріплене у своєму піізді міцними болтами. Трап веде до вузького люка в палубі "Наутилуса", що сполучало-
ється з таким же люком у дні шлюпки. Через ці отвори я потрапляю в шлюпку. Палубний люк тут же закривається. Я зі свого боку закриваю герметичною кришкою отвір у шлюпці. Потім відгвинчую болти, і шлюпка миттєво спливає на поверхню води. Тоді я відкриваю герметичний люк шлюпки, ставлю щоглу, піднімаю вітрила, беруся за весла, і от я у відкритому морі!
— А як же ви повертаєтеся на борт?
— Я не повертаюся, пане Аронаксе! "Наутилус" піднімається на поверхню океану.
— За вашим наказом?
— За моїм наказом. Шлюпка з'єднана із судном електричним кабелем. Я даю повідомлення — і квит!
— І справді, — сказав я, надивившись на всі ці дива, — нічого не може бути простіше!
Проминувши сходову клітку, ми пройшли повз прочинені двері в невелику каюту, не більше двох метрів завдовжки, у якій Консель і Нед Ленд наминали за обидві щоки чудовий сніданок. Потім відчинилися сусідні двері, і ми заглянули в камбуз довжиною в три метри, розташований між чималими коморами судна.
Електрика виявилася зручніше од усякого газу. Усе готувалося на електриці. Проводи, під'єднані до апаратури у вигляді платинових пластинок, розжарювали їх дочервона, підтримуючи в плиті температуру, потрібну для готування їжі. На електриці працював і дистиляційний апарат, що постачав судно найчистішою прісною водою. Біля камбуза містилася ванна кімната, комфортабельно обладнана, із кранами для гарячої і холодної води.
Далі знаходився матроський кубрик довжиною п'ять метрів. Але двері були зачинені, і мені не вдалося визначити кількість обслуговуючого персоналу на борту "Наутилуса".
Четверта водонепроникна перегородка відокремлювала кубрик від машинного відділення.
Відчинилися двері, і я опинився у приміщенні, де капітан Немо — першокласний інженер — установив машини, що приводили "Наутилус" у рух.