"Я достатньо ввічливо тебе попросив, чи не так?" – сказав старий чоловік, забіякувато випроставши плечі – "Ти кажеш мені шо не маєш пінтового келиха в усій цій чортовій бухайлівці?"
"І що це в дідько за назва така пінта?" – відповів бармен, нахилившись уперед та спираючись кінчиками пальців на шинквас.
"Чортове кубло! Зве себе барменом і не знає шо таке пінта! Ба, та пінта це ж пів кварти, а чотири кварти це галон. Наступне чому я тебе навчу буде абетка : А, Б, В."
"Ніколи не чув про це" – різко відповів бармен – "Літр та півлітра – ось що ми маємо. Ось там стакани на полиці перед тобою."
"А я хочу пінту," – наполягав старий чоловік – "Ти ж можеш з легкістю зметикувати мені пінту. Ми не мали цих чортових літрів коли я був юнаком."
"Коли ти був юнаком ми усі жили або в печерах або на деревах," – відповів бармен, зиркнувши на решту клієнтів.
Пролунав вибух реготу, і незручність спричинена появою Вінстона здавалося зникла. Білосніжно-щетинисте обличчя старого чоловіка стало яскраво рожевим. Він розвернувся геть, бубонячи собі під носа, та налетів на Вінстона. Вінстон лагідно вхопив його попід руку.
"Чи можу я пригостити вас випивкою?" – запитав він.
"А ти чемний," – сказав дідуган, знову випростовуючи свої плечі. Він здавалося не зважав на синій спецодяг Вінстона. "Пінту!" – агресивно додав він звертаючись до бармена – "Пінту бирла!"
Бармен прудко та швидко налив два півлітри темно-коричневого пива у товсті стакани які він щойно сполоснув у відрі під шинквасом. Пиво це був єдиний напій який ти міг придбати у пивничках пролів. Вважалося що проли не п'ють джину, хоча на практиці вони могли дуже легко дістати його собі. Гра у дротики знову була у повному розпалі, щільна юрма чоловіків біля бару почала розмову про лотерейні квитки. На хвильку про присутність Вінстона зовсім забули. Під вікном був сосновий стіл де він та старий чоловік могли вільно розмовляти не боячись бути почутими. Це було жахливо небезпечно, але у будь-якому випадку у цьому приміщенні не було телезахисту, це перша річ на яку він звернув увагу заходячи сюди.
"Е, він міг би і зметикувати мені пінту," – буркотливо скаржився старий чоловік доки вмощувався зі стаканом за стіл – "А півлітра не достатньо. Це не задовольняє мене. А цілий літр це забагато. Це змушує мій міхур протікати. Не кажучи вже про ціну."
"Ви мали зауважити великі зміни з тих часів коли ви були юнаком," – сказав Вінстон обережно натякаючи.
Блідо блакитні очі старого чоловіка дивилися спочатку на дошку для дротиків потім на бар, від бару на двері чоловічої вбиральні, наче чекаючи від приміщення бару тих змін що могли спасти йому на думку.
"Пиво було краще," – зрештою сказав він – "Та дешевше! Коли я був юнаком, неміцне пиво – бирло як ми зазвичай його звали – було по чотири пенси за пінту. Звісно, це було ше до війни."
"До якої саме війни?" – запитав Вінстон.
"До суцільної війни," – туманно відповів старий чоловік. Він узяв свій стакан і його плечі знову випросталися. "Бажаю тобі якнайміцнішого здоров'ячка!"
Гострокінцеве Адамове яблуко на його худорлявій горлянці навдивовижу швиденько рухалося догори та донизу доки пиво блискавично не зникло. Вінстон пішов до бару та повернувся ще з двома півлітровими стаканами. Дідуган здавалося забув своє власне упередження щодо пиття цілого літру.
"Ви набагато старші за мене," – сказав Вінстон – "Ви повинні були бути вже дорослим чоловіком коли я ще не народився. Ви можете пригадати як воно було у старі дні, ще до Революції. Люди мого віку насправді нічого не знають про ті часи. Ми лише можемо читати про це у книжках, а те що сказано у книжках не завжди може бути правдою. Я волів би вислухати вашу думку з приводу цього. Підручники з історії кажуть що життя до Революції було цілковито інакшим ніж тепер. Там були найбільш жахливі гноблення, несправедливість, злидарства гірші за будь-що що ми здатні уявити. Тут у Лондоні, переважна більшість людей ніколи не мали достатньо їжі від народження до самої смерті. Половина з них навіть не мала чобіт на власних ногах. Вони працювали по дванадцять годин на добу, вони закінчували школу у дев'ять, вони спали по десятеро в одній кімнаті. І у той самий час там була лише невелика кількість, всього на всього декілька тисяч – капіталістів, так їх називали – хто був багатий та можновладний. Вони володіли усім чим тільки можна володіти. Вони жили у величезних яскравих та чудових маєтках з тридцятьма слугами, вони їздили на моторизованих машинах та чотирикінних екіпажах, вони пили шампанське, вони носили циліндри …"
Старий чоловік відразу ж посвітлішав.
"Циліндри!" – сказав він – "Кумедно шо ти згадав про них. Та сама думка прийшла до мене в голову лише учора, сам не знаю чому. Я просто собі міркував, я не бачив їх вже роки. Вже давно вийшли з ужитку вони. Останнього разу я надівав такого на похорони своєї невістки. І це було – ну, я не можу пригадати точної дати – але це повинно було бути десь п'ятдесят років тому. Звичайно ж його вдягали лише за відповідного випадку, ти ж розумієш."
"Це не дуже важливо щодо циліндрів," – продовжував терпляче Вінстон – "Уся сіль у тому, ці капіталісти – вони та деякі адвокати та священики та ще дехто хто жив в таких же умовах – були володарями усієї Землі. Усе що тільки існувало було спрямоване на задоволення їхніх примх та потреб. Ви – звичайні люди, роботяги – були рабами. Вони могли чинити з вами так як їм цього заманеться. Вони могли відправити вас кораблем до Канади наче якесь бидло. Вони могли злягатися з вашими доньками якщо б тільки цього забажали. Вони могли наказати висікти вас чимось, що називали кішка-дев'ятихвістка. Ви повинні були знімати капелюха коли проходили повз них. Кожен капіталіст подорожував з цілою зграєю лакеїв які …"
Старий чоловік знову посвітлішав.
"Лакеї!" – сказав він – "Саме цього слова я наразі не чув дуже давно. Лакеї! ЦЕ постійно повертає мене назад, це так. Я пригадую, ох бісову прірву років тому – я зазвичай ходив до Ґайд Парку в неділю удень, шоб послухати шо ці типчики там патякають. Армія Спасіння, Римокатолики, Євреї, Індійці – усі хто тільки міг там були. І там був один типчик – ну я не можу назвати тобі його імені проте він насправді був дуже потужним промовцем. Добрячої ж прочуханки він їм задав!Лакеї! – казав він – Лакеї буржуазії! Холопи правлячого класу! Паразити так він ше називав їх. І гієни – безсумнівно він ше називав їх гієнами. Звичайно ж це він звертався до Лейбористської Партії, ти ж розумієш."